Чи можна виселяти мешканців з іпотечних квартир, роз'яснив Верховний Суд

 

Про це йдеться в Постанові Судової палати в цивільних справах ВСУ від 13 червня 2016 року №6-197цс16.

 

Так, за змістом ч. 2 ст. 40 Закону «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 Житлового кодексу (ЖК) УРСР в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок або житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо жителі добровільно не звільняють житловий будинок або приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк, то їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

 

Згідно ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок банківського кредиту або іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яка виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

 

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток допускається виселення громадян без надання іншого житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, яке було придбано громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

 

Аналіз зазначених правових норм дає підставу для висновку про те, що при прийнятті судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення ст. 40 Закону «Про іпотеку», так і норма ст. 109 ЖК УРСР.