Економічна ситуація в країні в поєднанні з внутрішньою державною політикою призводять до того, що банки «лопаються» один за іншим.
Вкладники, природно, хочуть повернути свої вклади, але існуючий механізм не дозволяє це зробити, крім як через Фонд гарантування вкладів, включення в список кредиторів і очікування закінчення процедури ліквідації банку.
Рішення Апеляційного суду міста Києва від 5 липня 2016 року по справі №761 / 3002/15-ц відкриває нову грань проблеми взаємовідносин проблемних банків і вкладників: що, якщо за боргами банку стане нести відповідальність його власник?
обставини справи
Розглядаючи зазначену справу, Шевченківський районний суд міста Києва встановив, що позивач і публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк») уклали договір банківського вкладу від 22 червня 2014 року, і позивач розмістив в банку кошти на умовах депозиту. 18 листопада 2014 року представник позивача звернувся в банк з метою розірвання зазначеного договору, що передбачає повернення розміщених коштів, але це вимога залишилася невиконаною. 20 листопада 2014 року постановою НБУ №733 банк був визнаний неплатоспроможним, і в ньому за рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб введена тимчасова адміністрація з призначенням уповноваженої особи. Надалі НБУ і Фондом було прийнято рішення про ліквідацію банку (постанова №188 від 19 березня 2015 року, рішення ФГВ №63 від 20 березня 2015 року).
За обставинами справи суд прийшов до висновку, що підстав для задоволення вимог, звернених позивачем до банку, немає. Позовні вимоги, звернені до акціонерів банку (компанії «Квіккон Лімітед» і її власнику), суд також відхилив. Його позиція грунтувалася на тому, що правовідносини виникли між позивачем та банком, а не зазначеними особами, тому підстав для задоволення звернених до них позовних вимог (про солідарне стягнення суми неповерненого вкладу та відсотків по ньому) немає.
В апеляційній скарзі заявник просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Після розгляду скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню частково. При цьому саме вимоги до акціонера ПАТ «ВіЕйБі Банк» він визначив як законні і прийняв рішення про їх задоволення.
Розгляд скарги апеляційним судом
Позиція апеляційної інстанції грунтувалася на наступному. Відповідно до ч. 6 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідальність за зобов'язаннями банку в разі віднесення його до категорії неплатоспроможних з вини власників істотної участі та керівників може бути покладена на них за рішенням суду.
За офіційною відкритої інформації НБУ, компанія «Квікком Лімітед» володіє 86,7780% статутного капіталу ПАТ «ВіЕйБі Банк», а другий відповідач за даними вимогам володіє 100% статутного капіталу даної компанії і визнається опосередкованим власником істотної участі в капіталі банку. Закон України «Про банки і банківську діяльність» в ч. 1 ст. 35 покладає на власників істотної участі зобов'язання підтримувати норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу банку на рівні, встановленому Національним банком України. У ч. 4 ст. 58 даного закону встановлено, що такі власники зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
Апеляційний суд визначив, що саме з вини власників істотної участі в капіталі ПАТ «ВіЕйБі Банк» банк був віднесений до категорії неплатоспроможних, засновуючи свою позицію на постанові НБУ №733. Крім цього, постановою правління НБУ №631 / БТ даний банк був віднесений до категорії проблемних. Його зобов'язали привести свою діяльність у відповідність до вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ, що по станом на 14 листопада 2014 роки зроблено не було. У зв'язку з цим було зроблено висновок, що своєчасні заходи для запобігання настання неплатоспроможності банку (а це є обов'язком власників істотної участі) вжито не було. Виходячи з викладеного, апеляційна інстанція вважає, що як компанія «Квікком Лімітед», так і її власник несуть солідарні зобов'язання перед позивачем (в силу неподільності предмета зобов'язання по ст. 541 ЦК України).
Чи так все однозначно?
Таке рішення суду апеляційної інстанції може стати надією для багатьох вкладників, які не можуть отримати свої вкладені кошти в силу неплатоспроможності і ліквідації проблемних банків. Часто ФГВ не в змозі повністю покрити суму вкладених коштів, а очікувати фактичного продажу активів банку при ліквідації можна дуже довго.
Разом з тим прийняття подібного рішення фактично створює в судовій практиці підхід, що дозволяє утримувати суми зобов'язань банків з їх власників. Причому в наведеному прикладі йдеться про не тільки про одне з прямих власників, але і про власника, що не володіє частиною в капіталі безпосередньо. За аналогією подібна солідарна відповідальність може лягти на інвестора, який не має коштів або можливостей вплинути на діяльність банку. Тому, слід визначитися з рядом суттєвих характеристик, за якими акціонер, який володіє більш ніж 10% статутного капіталу банку, буде відповідати за його боргами.
Перш за все, в ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» йдеться про наявність провини власників істотної участі. В даному випадку саме невиконання власниками істотної участі в банку своїх зобов'язань по підтримці нормативу достатності регулятивного капіталу та невжиття заходів з підтримки його платоспроможності та привели до того, що позивач не може реалізувати свої права (повернути свій вклад).
Втім, якщо виходити з розміщеної 21.11.2014 року на офіційному сайті НБУ інформації про визнання «ВіЕйБі Банк» неплатоспроможним (з посиланням на постанову №733), певні дії власників банку (точніше, пропозиції щодо поліпшення стану його активів) все ж мали місце. «ПАТ« ВіЕйБі Банк »надало план фінансового оздоровлення, який передбачав фінансову підтримку з боку акціонерів протягом певного часу. Але пропозицій власників про збільшення капіталу банку виявилося недостатньо для підтримки його платоспроможності, і реальної фінансової підтримки акціонери ПАТ «ВіЕйБі Банк» не надали.
Практично це означає, що дії, які робилися акціонерами, НБУ визнав недостатніми, а фінансову підтримку не визнав «реальної». Однак, це не вказує прямо і об'єктивно на факт бездіяльності акціонерів. Крім цього, постанова Нацбанку №733 встановлювало саме неплатоспроможність банку, а не ступінь провини акціонерів в тому, що він був визнаний неплатоспроможним. А ч. 6 ст. 58 ЦК України говорить про те, що «на власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов'язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних».
Таким чином, об'єктивно встановити, уникали акціонери і власники істотної участі в банку виконання своїх обов'язків з умислом, або ж не мали можливості (в силу обставин) надати достатню допомогу, щоб утримати його «на плаву», досить складно. При цьому потрібно зазначити, що питання доведення провини в цивільному процесі має свою специфіку. Зокрема, особа звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкоди було завдано не з його вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України). Використовуючи цей принцип, відповідачу доведеться доводити відсутність своєї вини, а позивачеві - то, що саме неправомірні дії або бездіяльність відповідача призвели до порушення його прав.
Якщо ж виходити з логіки обґрунтування позиції апеляційної інстанції, то виходить, що підтвердження самого факту віднесення банку до категорії неплатоспроможних автоматично робить його акціонерів і власників відповідальними за зобов'язаннями банку, хоча рішення приймає НБУ. Превалювання такого підходу в судовій практиці в подальшому може призвести до появи у Нацбанку додаткових важелів тиску на комерційні банки і їх акціонерів. Усвідомлення того, що переклад спору в судову площину загрожуватиме особистому майну власника або акціонера, може виявитися своєрідним «фактором стримування» як для діючих банків, так і для тих, які тільки плануються до відкриття. І якщо для вкладників, які прагнуть повернути свої вкладення, такий розвиток подій буде явно позитивним, то для банків все може виявитися не так безхмарно.
Крапки над і
4 серпня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ виніс ухвалу, якою відкрив касаційне провадження у справі №761 / 3002/15-ц і призупинив виконання рішення апеляційної інстанції до закінчення провадження. Як власникам банків, так і вкладникам, які відчувають себе обдуреними, залишається чекати нового розгляду і судового рішення, яке дозволить остаточно визначитися з правилами гри.
_03_03.png)
