Верховний Суд України дійшов висновку, що наявність або відсутність помилки - неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин угоди, що вплинуло на волевиявлення особи при укладанні договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, за а і таким обставинам, як: вік позивача, його стан здоров'я і необхідність у зв'язку з цим в догляді і сторонньої допомоги; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна по оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному і продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Тільки в разі встановлення цих обставин норми ч. 1 ст. 229 і 203 і статей 717 ЦК України в сукупності вважаються правильність застосування.
Про це йдеться в Постанові Судової палати в цивільних справах ВСУ від 27 квітня 2016 року №6-372цс16.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, то така угода може бути визнана судом недійсною. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, який вчинено під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, за якими помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), повинні існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання угоди недійсною.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди з усіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не можна вважати договором дарування, правової метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
З огляду на викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних та допустимих доказів, в т.ч. пояснень сторін та письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття ним фактичних обставин угоди, що вплинуло на його волевиявлення, і ця помилка дійсно мала і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я і необхідність у зв'язку з цим в догляді і сторонньої допомоги; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна по оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному і продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
_03_03.png)
