Судова палата у господарських справах Верховного Суду України розглянула у відкритому судовому засіданні заяву ТОВ «Інтертайп Україна» про перегляд ухвали Вищого господарського суду №922 / 796/15 від 18 листопада 2015 року з позовом зазначеного ТОВ до ПрАТ «Лугцентрокуз ім. С. С. Монятовского »про стягнення суми заборгованості та за зустрічним позовом зазначеного ПрАТ до ТОВ про розірвання договору та визнання його недійсним.
обставини спору
У лютому 2015 року ТОВ «Інтертайп Україна» звернулося до суду з позовом до ПАТ «Лугцентрокуз ім. С. С. Монятовского »про стягнення суми основного боргу і пов'язаної з ним курсової різниці. Позовні вимоги ґрунтувалися на тому, що відповідач порушив умови договору поставки №5 / 14 від 2 січня 2014 року в частині оплати вартості поставленої продукції. У квітні 2015 року було подано зустрічний позов від ПрАТ «Лугцентрокуз ім. С. С. Монятовского », в якому сторона вимагала визнати згаданий договір недійсним. У разі зустрічного позову позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що гендиректор не мав повноважень на укладення договору без доручення наглядової ради або загальних зборів акціонерів ПрАТ, оскільки цей договір є «істотною угодою» з точки зору Закону України «Про акціонерні товариства».
Крім цього, ПрАТ «Лугцентрокуз ім. С. С. Монятовского »звернулося до суду з іншим зустрічним позовом до зазначеного ТОВ про розірвання того ж договору з 1 липня 2014 по причині неможливості його виконання у зв'язку з форс-мажором - проведенням АТО на території Луганської та Донецької областей.
Рішення судів попередніх інстанцій
Господарським судом Харківської Області 27 квітня 2015 року було прийнято рішення, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19 червня 2015 року. Згідно з ним, зустрічний позов про визнання договору недійсним був задоволений, в задоволенні позову про розірвання договору було відмовлено, а первинний позов суд задовольнив частково. Так, договір і всі додатки до нього були визнані недійсними з моменту укладення. В задоволенні первинного позову було відмовлено в частині стягнення курсової різниці, провадження у справі про стягнення ОСНОВНИЙ суми боргу за сумою припинено 3400 тис. грн., а борг в розмірі 18 497 522,78 грн. підлягає стягненню. Крім цього, для сторони був нарахований судовий збір.
Постановою ВГСУ від 18 листопада 2015 року постанова Донецького апеляційного господарського суду від 19 червня 2015 року та рішення Господарського суду Харківської області були залишені без змін. При цьому ВГСУ зазначив, що оспорюваний договір є «істотною угодою» в розумінні ст. 70 Закону України «Про акціонерні товариства». Норми зазначеної статті по відношенню до положень статей 203, 241 Цивільного кодексу є спеціальними. Оскільки загальними зборами акціонерів ПрАТ «Лугцентрокуз ім. С. С. Монятовского »рішення про вчинення або схвалення істотної угоди не приймалося, а часткова оплата свідчить про його подальше схвалення, то такий договір вважається недійсним і, відповідно, немає підстав для стягнення курсової різниці, нарахованої відповідно до його умовами.
Обгрунтування для звернення до ВСУ
ТОВ «Інтертайп Україна» звернулося до ВСУ і подало заяву про перегляд справи. Підставою для цього послужило неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, зокрема, положень ст. 241 ГК і ст. 43 ГПК, що призвело до прийняття різних за змістом рішень у подібних правовідносинах.
В якості підтвердження неоднакового застосування норм права заявник послався на постанову ВГСУ від 13 березня 2013 року по справі №8 / +5005 / 6925/2012 та постанови ВСУ від 19 серпня 2014 по справах №3-38гс14 і №3-59гс14. Позиція ВСУ в зазначеному рішенні вказує на те, що за змістом ст. 241 ГК схвалення угоди не залежить від прийняття юридичного рішення про таке схвалення, а підтвердженням схвалення угоди можуть бути дії щодо виконання її умов, вчинені особою, в інтересах якого укладена угода. Схвалення також може виражатися в формі «мовчазної згоди» або конклюдентних дій особи-сторони угоди, наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-ПРОДАЖУ. Разом з тим в постанові від 13 березня 2013 року ВГСУ вказав, що, виходячи з положень ст. 241 ГК, схвалення угоди особою створює, змінює і завершує права і обов'язки з моменту укладення угоди.
позиція ВСУ
У частині договору поставки №5 / 14 від 2 січня 2014 року Верховний Суд України дійшов висновку, що визнання його недійсним не є прийнятним, і по цьому пункту судам слід було відмовити позивачеві. ВСУ виходив з того, що для визнання правочину недійсним з положенням ст. 215 ЦК України одна зі сторін повинна оскаржувати його законність, а рішення про недійсність угоди приймає суд (якщо підстави для її недійсності прямо в законі не вказані).
Підставою для визнання угоди недійсною відповідно до тієї ж статті є і недодержання в момент вчинення правочину однією із сторін вимог, встановлених відповідними частинами ст. 203 ЦК. Зокрема, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати відповідний обсягом цивільної дієздатності. Така дієздатність виражається в наявності прав і обов'язків, які юридична особа здійснює через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Згідно з положеннями статуту ПрАТ «Лугцентрокуз ім. С. С. Монятовского », в число органів управління юридичної особи входить і генеральний директор товариства, який діє в межах, встановлених статутом товариства; здійснює керівництво діяльністю і в межах своєї компетенції приймає рішення про укладення угод (договорів). При цьому, в певних випадках, дійсно потрібне схвалення загальних зборів акціонерів на висновок істотної угоди, але ВСУ дійшов висновку, що в даному спірному випадку мало місце перевищення повноважень генеральним директором, що саме по собі не дає підстав для визнання угоди недійсною.
Так, згідно з ч. 4 ст. 70 Закону «Про акціонерні товариства», вимоги до порядку укладання суттєвої угоди застосовуються як додаткові до інших зазначених у статті вимогам. ВСУ вважає, що недотримання додаткових вимог генеральним директором товариства, який має повноваження укладати угоди за статутом, вказує, що угода була укладена з перевищенням повноважень. Згідно ст. 241 ГК України, така угода вважається схваленою, якщо особа, яка представляє генеральний директор, здійснило дії, які свідчать про прийняття його до виконання. З аналізу ч. 1 ст. 241 ГК можна зробити висновок, що законодавець не ставить визнання угоди в обов'язкову залежність від наявності рішень готельних органів товариства, оскільки підтвердженням такого визнання закон визначає дії особи, в інтересах якої угода була укладена. Вони повинні свідчити, що угода прийнята до виконання.
Судами попередніх інстанцій об'єктивно встановлено, що відповідач за первісним позовом протягом тривалого часу вчиняв дії, спрямовані на виконання оспорюваного договору (укладав додаткові договори, брав відвантажений товар, здійснював часткову оплату). Якщо виходити з фактичних обставин справи, то договір був не тільки прийнятий до виконання, але і в значній мірі виконано, тому відсутність у генерального директора повноважень на укладення такого договору не створює підстав для визнання угоди недійсною.
Разом з тим рішення судів попередніх інстанцій про те, що курсова різниця, яку вимагають до оплати, не входить в суму позовної виплати, ВСУ підтримав. Ця позиція грунтувалася на тому, що перерахунок ціни товару в зв'язку і зміною курсу долара США міг бути можливий, тільки якщо стороні договору була надана відстрочка платежу, і це було прямо передбачено в специфікаціях до такому договору. Зазначеним умовам зміни ціни сторони не пішли - як в самому договорі, так і в доповненнях до нього подібних застережень не було. Як наслідок, в цій частині рішення судів попередніх інстанцій визнані законними. І тут важливу роль зіграла раніше наведена аргументація про те, що в даному спорі договір не може бути визнаний недійсним.
Відповідно, на підставі розгляду заяви ВСУ частково скасував рішення Господарського суду Харківської області від 27 квітня 2015 року, постанову Донецького апеляційного госпсуду від 19 червня 2015 року та постанову ВГСУ від 18 листопада 2015 року. За зустрічним позовом про визнання договору №5 / 14 недійсним суд прийняв рішення відмовити в задоволенні, а решта позовні та зустрічні позовні вимоги залишити без змін.
Аналізуючи цю постанову, можна зробити висновок про те, що при наявності у посадової особи повноважень укладати договори, навіть при їх неповному обсязі, якщо за угодою фактично були проведені ті чи інші операції (вона фактично визнана сторонами), то боргові зобов'язання по ній можуть бути витребувані в повному обсязі через суд. Навіть в разі порушення посадовою особою порядку укладення угоди, якщо слідувати вищенаведеної правової позиції ВСУ, то договір не буде визнаний недійсним, і боргові зобов'язання по ньому будуть підлягати погашенню.
_03_03.png)
