Реформа органів виконавчої служби назрівала давно.
Реформа органів виконавчої служби назрівала давно. Кількість виконуваних рішень суду в Україні на сьогоднішній день, за статистичними даними Міністерства юстиції, не перевищує 20-30%. У юристів-практиків своя статистика, причому ще більш сумна - згідно з нею, рішень виконується не більше 4%.
У наприкінці 2015 року чиновники, перш за все з Міністерства юстиції, заявили про ліквідацію Державної виконавчої служби України (постанова Кабінету Міністрів України №17 від 21 січня 2015 року), тим самим визнавши її неефективність.
Як вважають фахівці, складна ситуація, що склалася в системі виконання судових рішень та рішень інших органів, є наслідком недосконалості положень Закону «Про виконавче провадження», застарілості його норм, невідповідність практики виконання рішень органами державної виконавчої служби світовим тенденціям функціонування і розвитку сфери виконавчого провадження.
З ними згоден і законодавець. Ще в серпні минулого року у Верховній Раді було зареєстровано два законопроекти: №2506а «Про виконавче провадження» та №2507а «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів». Обидва вони пройшли довгий шлях і, нарешті, 2 червня 2016 року були прийняті більшістю голосів народних обранців.
Новацією законопроекту є введення інституту приватних виконавців як одного з перспективних напрямків розвитку виконавчого провадження. Правовий статус і організація діяльності таких фахівців відтепер встановлено в законодавчому порядку.
Було б дивно, якби нововведення було прийнято суспільством без побоювань. Як завжди, одні експерти покладають на цей почин великі надії, а інші його нещадно критикують. Прихильники ідеї пропонують взяти за приклад інститут приватного нотаріату і нагадують, що колись також були побоювання щодо того, що поряд з державними нотаріусами стануть працювати приватні, однак вони не підтвердилися. Як результат, сьогодні в Україні працює добре зарекомендував себе штат приватних нотаріусів.
Однак, противники новели відзначають, що не можна порівнювати дві такі різні за своїм призначенням системи. Причому такі думки не поодинокі: Інтернет переповнений обуреними коментарями експертів. Багато хто називає розглядаються законопроекти «законом про легалізацію колекторів», і сказати, що такі звинувачення і застереження зовсім безпідставні, не можна - ризик дійсно існує. Крім цього, цілком ймовірно, що великі фінансово-промислові групи зможуть створювати свої «кишенькові» фірми, які згодом будуть займатися рейдерськими захопленнями під виглядом виконання судових рішень.
Юристи ж, аналізуючи запропоновані законопроекти, відзначають, що ні в одному з них приватні виконавці так і не були визнані представниками влади, а значить, вони не матимуть належних владних повноважень на вчинення тих чи інших дій. Щодо цього моменту фахівці не прийшли до єдиної думки: одні вважають, що це положення однозначно потребує доопрацювання, а інші впевнені, що в такій редакції закон не несе ніякого ризику, оскільки сьогодні успішно працює ряд приватних інститутів, в т.ч. згадані вже нотаріуси, без статусу представників влади.
Відзначимо, що положення законопроектів припускають, що приватний виконавець отримає право приймати до виконання ті документи, місцем реалізації яких є населений пункт, в якому знаходиться його виконавчий округ (згідно з останніми поправками, таким округом буде називатися територіальна область України). І до того, як приступити до виконання своїх обов'язків, він повинен буде організувати свій офіс, забезпечити доступ до нього відвідувачів, збереження наданих клієнтами речей і документів тощо Крім цього, передбачено обов'язкове страхування відповідальності приватного виконавця - мінімальна страхова сума повинна скласти 1000 мінімальних зарплат. За вчинення виконавчих дій приватному виконавцю, згідно з прийнятими нормами, буде покладатися винагороду, що складається з основного і додаткового. Основне - фіксована сума (для рішень немайнового характеру), а додаткове буде обчислюватися у відсотках від суми або вартості майна, яке підлягає стягненню. Виконавець повинен буде розрахувати його сам і протягом трьох днів оголосити сторонам.
В цілому система розрахунку з приватним виконавцем вельми цікава і заслуговує на окрему увагу. У проектах позначено, що обов'язковою умовою початку примусового виконання рішення буде внесення стягувачем авансового внеску в розмірі 2% суми стягнення, але не більше десяти мінімальних зарплат, а за рішеннями немайнового характеру - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника-фізичної особи та двох мінімальних зарплат - з боржника-юрособи. Тобто для того, щоб виконавець приступив до роботи над вирішенням немайнового характеру, стягувач-юрособа повинен буде сплатити авансовий внесок в розмірі 2900 грн., а фізособа, відштовхуючись від мінімальної зарплати, - 1450 грн. А якщо авансового внеску на покриття витрат виконавця не вистачить, то стягувач повинен буде авансувати і додаткові витрати, пов'язані з процесом - наприклад, копіювання документів, залучення оцінювачів, експертів, перекладачів і т.д.
Виходить, приватний виконавець - це задоволення не з дешевих, і його послугами навряд чи зможе скористатися, наприклад, жінка, яка бажає отримати аліменти на утримання дитини від колишнього чоловіка і т.д. Так що інтереси простих українців дана система навряд чи зможе захистити - для них прерогативою залишаться всі ті ж державні виконавці.
Тим часом все ті ж прості українці побоюються, що знову прийняті закони стануть таким собі інструментом, за допомогою якого влада зможе «вибивати» борги за комунальні послуги, незважаючи на те, що багатьом оплата нинішніх тарифів просто не по кишені. В даному випадку юристи, заспокоюючи стривожених громадян, відзначають, що редакція прийнятих норм має якийсь запобіжник. Рішення, що стосуються підприємств, в яких частка держави в статутному капіталі перевищує 25%, і ті, за якими стягувачами є держава або державні органи, будуть не в компетенції приватних виконавців. Та й рішення, що передбачають вчинення дій щодо майна державної або комунальної власності, рішення про вселення та виселення фізичних осіб виконуватиме тільки державна виконавча служба.
Втім, виконання рішення, за яким боржником є держава, державний орган, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, державне і комунальне підприємство, установа, організація, юридична особа, яка фінансується виключно за кошти державного або місцевих бюджетів, приватний виконавець, відповідно до закону, також не зможе прийняти до провадження.
Передбачає Закон «Про виконавче провадження» (законопроект №2506а) і ще одне свого роду нововведення - формування відкритого Єдиного реєстру боржників, а також автоматизацію процедур виконання рішень шляхом електронної реєстрації документів і повного фіксування процесуальних рішень та виконавчих дій в автоматизованій системі. Крім цього, положення законопроекту оптимізують терміни проведення виконавчих дій; підсилюють відповідальність боржника у виконавчому провадженні; істотно підвищують розміри штрафів, які накладаються виконавцем. Крім цього, впроваджується інститут судового контролю за виконанням рішень. Правда, закон не накладає на суддю повноцінну обов'язок простежити, щоб виконання його рішення було доведено до логічного кінця, як це було в законодавстві радянського часу. Однак, якщо в процесі виконання рішення виникнуть ті чи інші труднощі, то вони частково ляжуть саме на того суддю, який це рішення приймав, оскільки виконавець, згідно з новим законодавством, буде звертатися саме до нього.
Юристи не заперечують, що прийняті закони містять чимало позитивних моментів, але і побоювання поки ще залишаються. Багато хто вважає, що потрібно все ж грунтовніше аналізувати міжнародний досвід і розробляти закони так, щоб в остаточному варіанті вони були більш адаптовані для України. Однак, закони прийняті, і тепер тільки практика зможе показати, хто мав рацію.
_03_03.png)
