Як відомо, в ході первинного кваліфікаційного оцінювання суддям ставлять запитання по практиці Європейського суду з прав людини у справах щодо України.
Однак, для попередження появи нових рішень проти нашої держави суддям необхідно знайомитися і з практикою ЄСПЛ за заявами проти інших країн.
Справа Bohlen vs Germany (рішення від 19 лютого 2015 року) стосувалося використання імені заявника без його згоди в рекламі сигарет (порушення ст. 8 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1).
Заявник Дітер Болен, учасник дуету Modern Talking, був відомим поп-співаком. Тютюнова компанія в рамках реклами бренду сигарет Lucky Strike використовувала ім'я заявника і в гумористичній і сатиричної манері згадала про проблеми, з якими співак зіткнувся після публікації своєї книги. Заявник вимагав виплатити йому компенсацію за незаконне використання його імені та незаконне збагачення тютюнової компанії в результаті такого використання. Цивільний позов заявника в кінцевому рахунку був відхилений Федеральним судом юстиції. В ході розгляду по Конвенції Болен стверджував, що держава-відповідач не змогло захистити його право на повагу до приватного життя, проте ЄСПЛ постановив, що порушення ст. 8 не було.
Це справа примітно тим, що ЄСПЛ на підставі фактів справи визнав, що право на комерційну рекламу переважує аргументи заявника відповідно до ст. 8. У першу чергу, Суд підкреслив, що ім'я особи є частиною його або її особистого (і сімейної) життя. У цій справі, навіть якщо ім'я заявника не було рідкісним, той факт, що рекламна кампанія була пов'язана зі спорами навколо публікації його книги, дозволяв його ідентифікувати. У зв'язку з цим і була порушена ст. 8.
Далі Суд вивчив питання, означав чи невдалий цивільний позов, що держава-відповідач не змогло захистити право заявника на повагу до його приватного життя. При цьому Суд використовував ряд критеріїв, встановлених їм у своєму рішенні у справі Axel Springer AG vs Germany, з тим, щоб оцінити, чи був дотриманий справедливий баланс між конкуруючими інтересами свободи слова та недоторканності приватного життя в конкретних обставинах даної справи. В результаті були зроблені наступні висновки:
рекламна кампанія проходила на тлі широко висвітлюватимуться у ЗМІ публікації книги заявника та наступного судового розгляду. Вона містила сатиричні та гумористичні алюзії на дискусії, які велися в той час навколо публікації книги. Сатира та гумор є формами вираження думки, що охороняються ст. 10 Конвенції. Таким чином, рекламна кампанія може розглядатися як внесок у дискусію з питання, який представляє суспільний інтерес;
заявник був відомою особою і з цієї причини користувався меншим ступенем захисту свого приватного життя;
в рекламі не повідомлялися ніякі подробиці приватного життя заявника і не згадувалися відверті відомості, розкриті їм в його книзі. При цьому, на думку Суду, опублікувавши книгу про себе, заявник навмисно прагнув до гласності;
рекламна кампанія не дає підстав вважати, що некурящий заявник якимось чином асоціював себе з просуванням рекламованого бренду сигарет;
тільки особи, знайомі з судовим розглядом за участю заявника після публікації, могли зв'язати його ім'я з рекламою.
Висновки і висновок Європейського суду представляють інтерес для наших суддів, оскільки вони тісно пов'язані з тим, яким чином Федеральний суд юстиції розглянула цивільний позов заявника, зокрема, тим, як він встановив баланс між інтересами сторін. Один з аргументів заявника в ході розгляду по Конвенції полягав у тому, що Федеральний суд юстиції віддав перевагу конституційного права тютюнової компанії на свободу вираження поглядів, оскільки заявник відстоював тільки своє право на фінансову захист використання його імені. Суд не погодився з цим аргументом, ухваливши, що при встановленні балансу між інтересами сторін Федеральний суд юстиції розглянула всі відповідні міркування.
_03_03.png)
