Постанова Верховного Суду України від 16 квітня 2016 року в справі №6-2918цс15 про визнання недійсним договору іпотеки містить позицію про те, що право дитини на житлове приміщення не обов'язково має підтверджуватися документально (довідка про склад сім'ї), а може виходити з положень законодавства.
Так, позов був поданий приватною особою в інтересах неповнолітнього, а відповідачами виступали публічне акціонерне товариство «Приватбанк» та приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу. В якості третьої особи притягувалася служба з питань дітей Черкаської районної державної адміністрації.
Заявник просив переглянути ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2015 року.
Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. З метою усунення різниці в застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права судді ВСУ керувалися наступним.
Як передбачено статтями 203, 215 ЦК, висновок батьками угод, предметом яких виступають житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання таких угод недійсними. При вирішенні спорів про захист прав дітей під час укладення договорів іпотеки суди повинні в кожному конкретному випадку перевіряти право дитини на користування житловими приміщеннями, яке може грунтуватися як на документах (довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких є і дитина), так і на законі (ст. 405 ЦК).
Згідно ч. 4 ст. 29 ГК, місцем проживання фізичної особи, що не досягли віку десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів; або одного з них) або піклувальника, або ж місце розташування навчального закладу або закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Ч. 1 ст. 405 ЦК визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
При розгляді справи встановлено, що кредитний договір, договір купівлі-продажу і договір іпотеки укладено в один день, і під час їх укладення приватна особа-заявник не приховувало, що у нього є малолітня дитина. При цьому ні сама особа, ні його родина, включаючи неповнолітнього, не були і не могли бути зареєстровані і проживати в будинку, який є предметом договору іпотеки, з об'єктивних причин.
При вирішенні питання про визнання недійсним договору іпотеки та правильному застосуванні в спірних правовідносинах ст. 405 ГК України, ч. 2 ст. 177 Сімейного кодексу України, ст. 12 Закону «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статей 17, 18 Закону «Про охорону дитинства» необхідно встановити, з якою метою купувався житловий будинок, який є предметом іпотеки (поліпшення умов проживання сім'ї); чи був цей будинок єдиним житлом сім'ї і чи є у неї інше житло, а також був проданий будинок, в якому сім'я проживала до цього. Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили згаданих обставин, а ВСУ не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази і давати їм оцінку, то це перешкоджає Суду у винесенні нового рішення. З цієї причини судові рішення у справі підлягають скасуванню з наступною передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відтак Судова палата у цивільних справах ВСУ постановила заяву приватної особи (в інтересах неповнолітнього) задовольнити частково, ухвалу ВССУ о 10-вересня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 24 липня 2015 року та рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 18 червня 2015 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таким чином, позиція ВСУ наказує судам детально розглядати кожну ситуацію, враховуючи інтереси неповнолітніх або малолітніх членів сім'ї в спірних правовідносинах і їх право на користування житлом, оскільки в деяких ситуаціях тільки документа про те, що особа не прописано за адресою нерухомості, що знаходиться в іпотеці, може бути недостатньо.
_03_03.png)
