Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо в кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті (ст. 533 Цивільного кодексу) при наявності хоча б у одного боку зобов'язання, у банку-одержувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України (ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів від 19 лютого 1993 року №15-93 «про систему валютного регулювання і валютного контролю»), то суд має право прийняти рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Однак, для правильного застосування до правовідносин сторін певних норм матеріального права необхідно встановити певні факти, без яких прийняти закони і обгрунтоване рішення неможливо, а саме наявність індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України у кредитора. Про це йдеться в Постанові Судової палати в цивільних справах ВСУ від 10 лютого 2016 року №6-1680цс15.
Так, згідно з ч. 1 ст. Тисячу п'ятьдесят чотири Цивільного кодексу України (ЦК) за кредитним договором, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно ст. 192 ГК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 533 ГК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом, або іншим нормативно-правовим актом.
Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 1 і 3 ст. 533 ЦК України).
Згідно ст. 2 Закону України від 7 грудня 2000 року №2121-III «Про банки і банківську діяльність», кошти - це гроші в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Статті 47 і 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення, залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, який використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Ст. 5 Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України (НБУ). Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього Декрету.
Крім цього, Національним банком України відповідно до положень ст. 11 Декрету прийнято Положення.
Згідно п. 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується тільки тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд має право прийняти рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, що виникли при здійсненні валютних операцій , у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрет).
_03_03.png)
