Верховний Суд України дійшов висновку, що волевиявлення дарувальника повинно бути направлено на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.
Про це йдеться в Постанові Судової палати в цивільних справах Верховного Суду від 6 квітня 2016 року №6-551цс16.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом ч. 1 ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом зазначених норм матеріального права при укладанні договору дарування волевиявлення дарувальника повинно бути направлено на добровільне, безоплатне, без будь-яких примусів (життєвих обставин або впливу сторонніх осіб) відчуження належного йому майна на користь обдаровуваного.
Разом з тим операції, що здійснюються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але змушене це зробити через важкі обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не можна вважати вільним; воно не відповідає її внутрішній свободі.
Ст. 233 ЦК України не передбачає обмежень чи заборон її застосування до окремих правовідносин, які виникають, зокрема, з договору дарування.
_03_03.png)
