Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 23 грудня 2015 розглянув справу №6-377цс15, що стосується розпоряджень про зміну цільового призначення земель, передачі їх у власність і встановлення їх меж.
При розгляді справи Суд роз'яснив наступне. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в т.ч. і землі лісового фонду (ст. 19 Земельного кодексу). Згідно з ч. 2 ст. 19 ЗК земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Отже, земельні ділянки, які перебувають у запасі, повинні бути віднесені до певної категорії земель за їх цільовим призначенням, в т.ч. і земель сільськогосподарського та лісогосподарського призначення.
Згідно з частинами 1, 2 і 4 ст. 20 ЗК (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, - 2009 рік) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (ст. 21 ЗК).
Крім цього, згідно з п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу до отримання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лесоустроітельних робіт і камерального дешифрування аерофотознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лесоустроітельних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення і т.д. регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом п. 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, а ч. 2 зазначеної Інструкції регламентує процедуру їх виготовлення.
Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє зробити висновок про те, що, вирішуючи питання про віднесення землі до категорії земель лісового фонду, необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК, а висновок про належність певної земельної ділянки до зазначеної категорії земель можливий за наявності планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.
Застосовуючи зазначені норми права, суди повинні встановити фактичні обставини справи на момент виникнення спірних правовідносин згідно диспозиції зазначених норм і на підставі наданих сторонами доказів дати оцінку юридичним фактам, що мають значення для справи, зокрема встановити категорію землі, факт її зміни і заснування цього зміни.
Крім цього, встановлюючи фактичні обставини справи, суд повинен застосовувати всі можливі джерела і засоби доказування, передбачені нормами матеріального і процесуального права відповідно до положень процесуального закону.
Дійшовши висновку, що вимога про приналежність частини спірної земельної ділянки до лісового фонду є припущенням, оскільки доведення вимагає спеціальних знань, в т.ч. шляхом проведення судової експертизи, суд не звернув уваги на положення п. 5 розділу VII «Прикінцеві положення» ЛК про приналежність земельних ділянок до земель лісового фонду на підставі планово-картографічних матеріалів та інших доказів, наявних у матеріалах справи і передбачених нормами процесуального права.
_03_03.png)
