У відповідності зі ст. 126, 129 Конституції України законність процесуальних актів і дії (бездіяльності) суддів, скоєних при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Спроби зробити це в конкретній справі шляхом подачі окремого позову проти судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність.
Відмовляючи в задоволенні позову до судді і суду про відшкодування майнової та моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що, за відсутності обвинувального вироку щодо судді, яким повинно бути встановлено незаконності його дій, які вплинули на незаконність судових рішень при розгляді цивільних справ, відсутні передбачені ГК України підстави для цивільно-правової відповідальності як судді, так і самого суду. При цьому, згідно ч. 5 ст. 1176 ЦК України, ні суддя, ні суд не є належними відповідачами по заявлених у справі позовних вимог.
Колегія суддів ВССУ не погодилася з таким висновком судів і прийшла до такого правовогозаключення.
Згідно з ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Однак, у зазначених випадках між позивачами і суддями (відповідачами) такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.
Такі спори не пов'язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій може перевірятися тільки судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом .
Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якого можна звернутися з позовом.
У відповідності зі ст. 125 Конституції України в Україні діють місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.
Особи мають право оскаржити судове рішення в судах вищої інстанції в порядку і на підставах, визначених у процесуальному законодавстві.
Питання притягнення судді до відповідальності врегульовано Законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції».
Таким чином, на сьогоднішній день чинне законодавство дає можливість громадянину повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення і дій судді при здійсненні правосуддя.
У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» судам роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обгрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження в будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів з розгляду і вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 №6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз'яснено, що, в розумінні положень ч. 1 ст. 2, п. 1, 7, 9 ч. 1 ст. 3, ст. 17, ч. 3 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України, судді, при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення, не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.
Зазначені роз'яснення є відтворенням положень ст. 62, 126 і 129 Конституції України, згідно з якими матеріальний і моральний збиток, заподіяний при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді, при здійсненні правосуддя, незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них будь-яким способом забороняється, а одним з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
У зв'язку з викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладу і змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій і судових рішень судді (суду), пов'язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі в розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України або іншими законами України не передбачено.
Зі змісту позовних вимог позивача чітко видно, що її предметом є виключно процесуальні дії судді при здійсненні правосуддя.
Також у висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів щодо принципів та правил, що регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісного поведінки та неупередженості, зазначено, що за загальним принципом судді повинні персонально бути повністю звільнені від відповідальності щодо претензій , пропонованих їм у зв'язку з добросовісним здійсненням ними своїх функцій. Судові помилки щодо юрисдикції або процедури судового розгляду, у визначенні або застосуванні закону, вчинені оцінки свідоцтв повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити наступним чином (в т.ч., наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися, в кращому випадку, подачею позову незадоволеною боку проти держави.
Крім того, застосування положення ч. 6 ст. 1176 ЦК України можливо у випадку, коли предметом позову є інші дії або бездіяльність суду, зокрема такі, які не пов'язані із здійсненням правосуддя, відправленням правосуддя, яке має на меті прийняття акта органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті у разі їх незаконних дій або бездіяльності, і якщо вина судді встановлена не тільки вироком суду, але й іншим відповідним рішенням суду.
Таке законодавче врегулювання відповідає вимогам ст. 6, 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року.
З урахуванням наведеного колегія суддів ВССУ судові рішення скасувала і закрила провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.
З повним текстом постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у цій справі (№6-28768 св 15) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень
_03_03.png)
